Козакова Оксана Григорівна

Дата народження  25 вересня 1976 року

Освіта

- Дубенське педагогічне училище, 1996, учитель початкових класів, організатор роботи з учнівськими об'єднаннями;

- Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2001, вчитель біології, хімії, валеології та основ екології

Підвищення кваліфікації

Місце роботи

Маломидська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів  Костопільської районної ради Рівненської області 

35013, с. Малий Мидськ, вул. Шевченка, 88, тел.  (03657) 6 – 42 - 49

e-mail   mmidskschool@ukr.net

Посада

Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель хімії

Педагогічний стаж роботи

15 років

Кваліфікаційна категорія

спеціаліст вищої категорії

  

 Педагогічне кредо

      Вчити – не докучаючи;

      Радити – не повчаючи;

      Виховувати – не сварячи.

                              (Лозунг юнацької бібліотеки м. Оренбург)

 Інноваційні форми роботи та технології, що використовуються в роботі

Технологія особистісно орієнтованого навчання, цілі якої полягають в тому, щоб визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти та розвинути в навчальному процесі; технології інтерактивного навчання (робота в парах, ротаційні трійки, робота в малих групах ( «діалог», «синтез думок», «пошук інформації», «коло ідей», фронтальні технології («мікрофон», «мозковий штурм», case – метод (аналіз ситуацій), заповнення Т - схеми, «дерево рішень»); технологія рівневої диференціації; комп’ютерні технології навчання(використання ліцензованого програмного забезпечення); технологія створення ситуації успіху;  технологія розвитку критичного мислення. 

 Власний особистісний і педагогічний портрет

         Маленьке, віддалене поліське село… Мальовнича природа, щирі люди, батьківська хата… Це те, що оточувало Оксану з народження.

Кожна людина проносить через життя образи свого дитинства. Одним із чітких дитячих спогадів є спогади про маму, яка щовечора сиділа  біля столу, закладеного книжками, учнівськими зошитами, читала, писала конспекти, перевіряла самостійні і практичні роботи. Оксана  могла довго тихенько сидіти збоку і дивитися, як мама чітко виразним гарним почерком щось пише у великих зошитах, або червоною ручкою виводить під учнівськими роботами каліграфічні оцінки. Їй тоді здавалося, що немає цікавішого і приємнішого заняття, ніж сидіти вечорами, а то й ночами, коли вже всі кругом бачать солодкі сни, і перевіряти при світлі лампи учнівські зошити. Така «романтика» учительської професії була однією з причин, що Оксана вибрала «вчительську долю». Вибрала – і не пошкодувала.

Її захопленням завжди була і залишається любов до рослин (це також отримала у спадок від мами). Щоб бути ближчою до зелені, квітів, обрала природничий факультет педуніверситету.

Але життя тим і цікаве, що часом робить зовсім несподівані повороти. Хто б міг подумати, що не улюблена, цікава і легка біологія, а хімія – предмет, який спочатку був «другим, важким, незрозумілим», над яким треба було висиджувати годинами, щоб зрозуміти і вникнути, стане фахом   педагогічної діяльності Оксани Григорівни.

Почавши працювати в школі вчителем хімії, вона відразу вирішила зробити так, що слово «хімія» не викликало остраху і неприязні. І їй це вдалося. Вчителька задоволена, що учні 5-6 класів чекають того року, коли в розкладі з’явиться цей предмет, що учні, які починають вчити хімію, роблять це з бажанням та інтересом, що дехто з випускників вибирає фах, пов'язаний з цією цікавою наукою. В Оксани Григорівни немає сотень випускників, тому що сільська школа випускає щороку менше двох, а то й одного десятка учнів, але вона твердо переконана: якщо хоч один із них скаже, що хімія  як предмет пригодилася в житті, то її праця не є марною.

Проте одним із головних завдань, які ставить перед собою вчителька хімії, є насамперед не те, щоб учні знали назубок матеріал шкільної програми. Всі вчителі хімії погодяться з тим, що через невеликий час по закінченню школи більшість учнів пам’ятає лише формули води, спирту і «правило» - «фенолфталеїновий у лугах малиновий». Найважливіше – навчити мислити, спостерігати і бачити, робити висновки. Тому учні знають, якщо вчителька ставить запитання до класу, що починається словом «Як?», то зразу ж треба шукати відповідь на запитання «Чому?».

Та все ж найбільшою винагородою за вчительську працю є те, що учні, які закінчують школу, на згадку пишуть: «Я вдячна Вам за уроки, на яких ми почувалися людьми», «я дякую Вам за те, що Ви не лише навчали нас хімії, а вчили жити»…

Оксана Григорівна впевнена, що вчитель – це не професія, а спосіб життя. Вона любить свою професію, бо саме вчитель може все життя бути молодим, хоч на обличчі з’являються зморшки. Секрет  молодості – в постійному спілкуванні з дітьми. І так прекрасно, що можеш зайти в клас і хоча б на 45 хвилин відчути себе чотирнадцяти- чи сімнадцятилітньою. Це тільки люди, які ніколи не проводили шість уроків в день, ніколи не стояли перед учнями, підбираючи потрібне слово, ніколи не засинали над книжкою, готуючись до пояснення завтрашнього матеріалу, не зможуть зрозуміти, яка важка, виснажлива і в той же час цікава і захоплива праця випадає на долю вчителя. Адже це професія безперервного розвитку. Учитель продовжується у своїх учнях, а це і є філософська сутність життя.